Полтава Театральная

            Якось я запропонував Сашеньці зустрітися поза межами робочого моменту. Цікаво, що зустріч відбулася саме в рік нашого знайомства (29.09.2012). Ми сходили до однієї з моїх улюблених кав’ярень «Сто доріг», після чого лишилися спогади: «…дивлячись на неї, бачиш перед собою світле, відкрите, сповнене життям обличчя. Можливо, саме у такій прохолоді вечора, ніщо інше, як обличчя Олександри здатне зігріти чимось особливим, специфічним… Справді, є у ній щось творчо-специфічне: у погляді, у мові, у рухах, у думках… Люди часто шукають чогось простого, доступного, шаблонного, але смак життя у специфіці, частку котрої має у собі Олександра…».

            Обставини так склалися, що Сашенька уже переросла в ранг Олександри Волакової – керівника молодіжної театральної студії «І по всьому». Вже у новій якости ми розпочали проект «Відлуння минулого». Масу різнопланових ролей зіграла Саша, показавши себе у різних сценічних іпостасях. Тому цілком виправданим стало прагнення Саши їхати до Естонії на міжнародний театральний фестиваль. Спільними зусиллями ми робили все, аби Саша таки потрапила за кордон. І нам вдалося.

            Пригадуючи та аналізуючи поїздку до Естонії, для самого себе я дійшов висновку про те, наскільки у Саші щодо мене присутній високий рівень довіри. Розумію, що це взаємно.

            Звісно не можу поза увагою лишити подарунок Саши на мій ДН – картину із зображенням танцівниці. Особливо мене захопила кольорова гамма та сама ідея малюнка.

            Лягаю спати і дивлюся на картину, засинаючи згадую вистави, мандри до Естонії і ніколи не забуваю того дощового холодного вечора, коли я по телефону просив у Саши принести на репетицію порцію кави, а вона принесла мені власноруч заварений термос  хорошої кави – у цьому всьому ми є… у цьому всьому є любов…